Свята простота. Біблійні студії

Від мусульман нерідко можна почути про ексмусульман: вони, насамперед, ніколи й не були (справжніми) мусульманами. «Ти ніколи не був (справжнім) християнином» або «ти ніколи не мав особистих взаємин з Богом» — часто до ексхристиян кажуть християни, переконані, що їхній досвід пізнання Бога унікальний. Вони впевнені, що знають Істину, знають Бога на якомусь глибинному рівні. В основі такої впевненості переважно лежить не суто особистий досвід, але щось більше від самої людини: священні книги, традиції, громада, ритуали, а найчастіше  —  все разом. У цьому контексті вірний почувається так, що має міцну основу для своєї віри і світогляду. Сподіватися на раціональну оцінку цих позицій годі, якщо для цього не виникнуть якісь особливі умови. У своїй книжці «Єгипет: харам, халяль» Пйотр Ібрагім Кальвас зображає життя в Єгипті без прикрас, показуючи всю його суперечливість та ірраціональність. Читається вона дуже легко, захоплює. Можна відчути симпатію автора до арабського мусульманського сві

Нижче подано уривок зі статті Ірини Вовк "Іван Франко і сходознавчі студії". Повністю статтю можна прочитати тут . «Найнебезпечніший твір Франка», – таким вважали свого часу непримітну на перший погляд сходознавчу студію Івана Яковича про сотворення світу у світлі тогочасної науки. Під авторською назвою «Поема про сотвореннє сьвіта» редакція часопису «Нового громадського голосу» 1905 р. здійснила першу, ще прижиттєву публікацію, окремим виданням – накладом 200 (за іншими даними – 500) примірників. За цим виданням дослідження Івана Франка передруковано у 50-томному зібранні його творів (1982, т. 35, с. 266–300), через 77 років після першої публікації. Незначний тираж 35-го тому (6750 примірників) і маса наукових праць, вперше поданих у багатотомному зібранні, зробили «Поему про сотвореннє сьвіта» Івана Франка майже непоміченою, вона ніби загубилася і лишилася доступною лише вузькому колу фахівців... У свій час вона настільки шокувала галицьких клерикалів, що увесь наклад першо

В основі цієї статті лежить матеріал зі статті Пола Девідсона "Some Curious Numerical Facts about the Ages of the Patriarchs"  (клацнути). Прямі цитати подано в лапках. Вік патріархів. Апокаліптична нумерологія Тривалість життя 26 патріархів (від Адама до Мойсея) подано в декількох уривках. Ця інформація, очевидно, походить із джерела P (священницького джерела). У Бутті 5 перелічено перших десять осіб, від Адама до Ноя. Буття 11 перераховує наступні дев'ять осіб, від Сима до Тераха. Останні семеро розкидані по Бутті, Виходу і Второзаконні. У тексті вказано вік  патріарха , коли в нього народився син, і скільки років він ще прожив після того. Склавши два числа, отримуємо загальну тривалість життя патріарха. Якщо додати тривалість життя всіх 26 патріархів, як зазначено в масоретському тексті, ви дістанете рівно 12 600 років, що, безумовно, не випадково. "12 600  —  значуще число, бо це 10 разів по 1260, а період у 1260 днів має важливі есхатологічні конотації в апокал

Гіпотези походження П'ятикнижжя Дослідники висунули різні гіпотези, щоб пояснити розбіжності, суперечності й повтори в П'ятикнижжі. Серед них документальна (або документарна) гіпотеза, фрагментарна гіпотеза і гіпотеза додатків . Кожна з них має своїх прихильників, але основною можна назвати документальну. Суть гіпотез у тому, що текст П'ятикнижжя складений з різних частин. У документальній гіпотезі виділяють чотири джерела, що колись були різними документами і потім були об'єднані в один: ягвіст (J, німецькою Jehowist), елогіст (E, німецькою Elohist), священницьке джерело (P, німецькою Priesterkodex) і девтерономіст (D, латиною Deuteronomium). Прекрасно видно два джерела в історії про Ноїв потоп. У поданій таблиці текст із Буття 6:5-8:22 розбито на дві колонки. Їх можна прочитати послідовно (як вона викладена в Книзі Буття), а можна — окремо кожну колонку. Тоді ми побачимо дві повноцінні розповіді про потоп, кожна з яких має свою особливу лексику. Ягвіст повсюди назив

У середовищі консервативних євангельських християн часто наявне критичне ставлення до Септуаґінти — грецького перекладу книг Старого Завіту, що був популярний в часи, коли писалися книги Нового Завіту. Крайня позиція з цього боку полягає в тому, що Септуаґінта  —  це вигадка отця Церкви Оригена. Її представляє, наприклад, Пітер Ракман з табору тих, хто визнає богонатхненим тільки переклад на англійську короля Якова (King James Version або KJV). Згідно з Ракманом усі інші переклади англійською не від Бога (=від сатани). Ба навіть на інші мови перекладати треба не з мов оригіналу, а з KJV. Прихильники такого підходу, до речі, переклали KJV на російську . Переважна більшість біблієзнавців, зрозуміло, позиції Ракмана не поділяють. В українській статті про Септуаґінту у Вікіпедії досить добре висвітлено проблематику, пов'язану з цим перекладом, тому раджу з нею ознайомитись . " Септуаґінта дещо відрізняється від пізнішої стандартизованої єврейської версії (масоретського тексту). Ц

Трохи про Септуаґінту Серед фундаменталістів поширена думка, що грецький переклад Старого Завіту, так звана Септуаґінта,  зіпсований, і його не можна вважати Божим Словом. Особливо це стосується тих, хто визнає тільки Біблію короля Якова . Це широка тема, і тут досить буде повідомити, що значну частину перекладів Старого Завіту різними мовами роблять на основі масоретського тексту давньоєврейською, або інакше гебре(а)йською, мовою.  "Порівняння тексту Септуаґінти зі стандартизованим єврейським масоретським текстом свідчить про те, що переклад здійснювався з єврейських текстів, які значною мірою відрізнялись від масоретського. Відкриття сувоїв Мертвого моря засвідчило, що єдиного оригінального тексту жодної біблійної книги ніколи не існувало. Кожен рукописний примірник книги містив різночитання, які робили його по суті оригінальним" (зі статті про Септуаґінту на Вікіпедії, з якою рекомендую ознайомитись).  В основі українських перекладів Старого Завіту (наприклад, Огієн