Світила на небозводі

Твердь небесна. Частина 6. Біблійна космологія

У цій статті поміркуємо трохи про небесні тіла. Сьогодні, завдяки науці, ми знаємо, що Всесвіт безмежний, а Земля — то піщинка в ньому. Натомість біблійна картина світу геоцентрична — все крутиться навколо землі. Власне землі, а не планети Земля, оскільки у Святому Письмі немає безпосередніх згадок про планети, як і про космос узагалі. Біблійний всесвіт — це те, що можна охопити людським зором, якщо не брати до уваги духовний світ. Огієнко у своєму перекладі Біблії використав як слово всесвіт, так і слово вселенна, яке не фіксує Словник української мови. А щодо всесвіту, то в СУМі подано три значення цього слова: 1) уся система світобудови, тобто космос; 2) земна куля; 3) населення землі. Біблійній мові притаманні тільки друге і третє значення, хоч друге й не повною мірою, бо автори священних текстів не відали про те, що земля має кулясту форму. Приклад зі словом вселенна в Огієнка:

"Вона [хмара] по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної…" (Йова 37:12)

Підкреслю, біблійний всесвіт — це тільки те, що живе чи росте на землі, і те, що видно на тверді небесній. Усі природні явища в Біблії підпорядковуються не фізичним законам, а безпосередньо Богові й духовним істотам. Господь "наказує" хмарам, блискавкам, вітрам чинити Його волю на землі. Так само, як і світила з'явилися на небі за Його наказом:

"І сказав Бог: "Нехай будуть світила на тверді небесній…" І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею" (Буття 1:14, 17)

Світила — великі (сонце й місяць) і малі (зірки) — розміщені а) "над землею", тобто не в космічному просторі; б) "на тверді", а отже під водою, яку стримувала твердь, а не над нею. Твердь не може бути тут ані космосом, ані атмосферою. Космосом вона не може бути через воду над нею, хоча певні креаціоністи заявляють, що десь там на краю галактик може бути ще одна твердь, над якою є вода… Зокрема, популярний серед євангеликів Кент Говінд висунув гіпотезу про дві тверді: одна була над землею до потопу, а після нього зникла; друга існує досі на краю космосу. Однак Біблія говорить лише про одну твердь, і та нікуди не зникала в розумінні її авторів. Це неймовірно, до якого абсурду доходять апологети, наполягаючи на тому, що Слово Боже відповідає сучасному науковому погляду на світ! Чому б не прийняти біблійний текст таким, який він є?

Так само твердь не може бути й атмосферою. Інакше вийде, що Бог розмістив світила в атмосфері Землі, а це не відповідає ані Біблії, ані науці. Біблійна модель всесвіту дуже подібна до моделей інших народів стародавнього Близького Сходу, де також було уявлення про тверде небо і світила на ньому. Це аж ніяк не принижує авторів Біблії, а тільки говорить про те, що вони були людьми свого часу і не мали тих знань, які ми маємо сьогодні.

Уже на першій сторінці Біблії читаємо, що сонце й місяць —  то "великі" світила, а зірки — "малі". Сьогодні ми знаємо, що зірки насправді нічим не менші за Сонце, а деякі з них у сотні разів більші. Місяць узагалі мізерний своїми розмірами: він набагато менший і від зірок, і від планет. Місяць не випромінює свого світла, про що автори Писання не знали. І сонце, і місяць створені, "щоб світили вони над землею" (Буття 1:17). Можна сказати, що біблійна мова геоцентрична, оскільки так зручно висловлювати думку. І справді, дотепер ми говоримо, що місяць світиться, сонце сходить і заходить, а в астрономічній термінології місяць, як і всі видимі із Землі небесні тіла, зокрема й планети, називаються світилами. Це просто зручно. Та й усі сучасні мови сформувалися не на цьому етапі історії, а в донауковий період. Але, так чи інакше, в Біблії немає жодного вірша на підтримку таких фактів, як: місяць відбиває сонячне світло, зірки великі й розташовані в космосі, Земля сферична і крутиться навколо Сонця і подібних.

Натомість ми знаходимо такі уривки:

"І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно" (Еклезіяста 1:5). Сонечко поспішає — дуже яскравий поетичний спосіб опису руху сонця навколо землі, як євреї думали до порівняно недавнього часу. Про дискусію рабинів стосовно дороги сонця є окрема стаття "Єврейські рабини про твердь небесну". Єврейські мудреці досить довго трималися цього переконання (сонце рухається навколо землі), тільки згодом визнавши, що аргументи мудреців з інших народів виявились сильнішими.

"І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться" (Матвія 24:29). Місяць дає своє світло, а зорі падають з неба на землю (вони не в космосі).

"Бо зорі небесні та їхні сузір'я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм..." (Iсаї 13:10).

"І світло місяця стане, немов світло сонця, світло ж сонця усемеро буде ясніше, як [світло] сімох днів, у той день, як Господь перев'яже зламання народу Свого та загоїть поранення вдару Свого!" (Iсаї 30:26). Тут аж ніяк не відчувається, що місяць просто відбиває сонячне сяйво. Навпаки, він виступає цілком автономним джерелом світла.

"А коли Я тебе погашу, то небо закрию, а зорі його позатемнюю, сонце — хмарою вкрию його, а місяць не буде світити свого світла..." (Єзекіїля 32:7).

У наступній статті "Світила на небозводі. Продовження" тема світил розглядається ширше.