Світила на небозводі. Продовження

Твердь небесна. Частина 7. Біблійна космологія

Продовжуючи тему світил, розглянемо декілька примітних віршів з Біблії. Передусім звернемося до пророка Даниїла, який писав у часи вавилонського полону, а отже набагато пізніше від Ноєвого потопу:

"А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків" (Даниїла 12:3).

В оригіналі небозвід — це ракіа (гебр.). Огієнко вирішив перекласти ракіа як твердь лише в першому розділі Книги Буття, а далі використовує термін небозвід. Натомість у Турконяка вжито саме твердь: "І розумні засяють так, як світіння тверді…". Отож, світила досі на своєму місці — на твердому небозводі, а праведники уподібнені до них.

У попередній статті ми зацитували Матвія 24:29, де сказано, що "зорі попадають з неба". Це не єдиний вірш про падіння зірок:

"І небесні світила усі позникають, а небо, як звій книжковий, буде звинене, і всі його зорі попадають, як спадає оте виноградове листя, й як спадає з фіґовниці плід недозрілий!" (Iсаї 34:4).

Цей вірш із пророка Ісаї дуже цікавий. Зірки уподібнені до плодів фігового, або інжирного, дерева і виноградного листя. Небо (гебр. шамаїм) тут синонім тверді. Воно згорнеться, наче сувій, і зірки, які на ньому трималися, повідпадають, немов з дерева листя чи фіги. Образ зірок, які падають на землю, вказує на те, що в Біблії вони не літають у космічному просторі, а прикріплені до небесної тверді. Уявіть собі, як розгорнений аркуш поступово згортають і з нього сиплються прикріплені зірочки. Ще чіткішою буде картина, якщо замість сувою уявити напнутий намет, який згортають після відпочинку на природі. Бо ж саме у вигляді намету бачить небо пророк: "…Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намета на мешкання" (Iсаї 40:22).

У Книзі Об'явлення Івана Богослова знаходимо той самий образ плодів фігового дерева, які падають на землю від сильного вітру, а також небо у вигляді сувою:

"І на землю попадали зорі небесні, як фіґове дерево ронить свої недозрілі плоди, коли потрясе сильний вітер... І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену, і кожна гора, і кожен острів порушилися з своїх місць..." (Об'явлення 6:13-14).

Стародавні євреї не знали нічого про безмежний космос і про те, що зірки рухаються в ньому. Якщо уважно прочитати Буття 1:14-18, то там кілька разів повторено мету створення світил: світити над землею, відділяти день від ночі, керувати днем і ніччю, а ще бути "знаками, і часами умовленими, і днями, і роками". Тобто, за Біблією, зірки існують заради Землі, заради того, щоб люди по них орієнтувалися, складали календарі і т. д. Слово знаки може стосуватися сузір'їв або знаків Зодіаку, які згадує, приміром, Йов:

"Чи зв'яжеш ти зав'язки Волосожару, чи розв'яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш?" (Йова 38:31-32).

Ми знаємо тепер, що неозброєним оком на небі видно тільки невелику частинку зірок, тобто більшість із них не мають ніякого стосунку до планети Земля і не відіграють жодної ролі в житті людей. За сучасними даними у Всесвіті є 2 трильйони галактик, а число зірок у цих галактиках просто неймовірне — 300 секстильйонів! Для євреїв біблійних часів такі знання були недоступні, тому в Біблії вони не представлені.

Крім зір неозброєним поглядом на небі можна побачити п’ять планет: Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Тисячі років люди вважали ці планети зірками. Слово планета (грец. πλανήτης — той, що блукає) почали застосовувати, коли вчені помітили, як деякі "зірки" рухаються поміж сузір'ями. Так ці світила стали планетами, тобто "зірками, що блукають".

Названі п'ять планет згадані і в Писанні, щоправда, не як планети в сучасному розумінні цього слова. В Ісаї 14:12 читаємо про "зірницю досвітню", яка в тексті асоціюється з вавилонським царем (14:4). В оригіналі досвітня зірниця — це одне слово הֵילֵל (гебр. гейлель), що було перекладене на латину словом lucifer (букв. "світлоносний"). Люцифер — первісно назва планети Венера ("ранкової зірки") як представниці світанку, а також назва божества в римській міфології, яке пов'язували з цим світилом. Люцифера вважали сином богині Еос і титана Астрея. У християнській теології Люцифером стали називати Сатану, взявши це ім'я саме з латинського тексту Ісаї 14:12, хоч у Вульгаті це не власна назва, а загальна. Власним ім'ям слово стало в англійському перекладі KJV, бо перекладачі не переклали, а транслітерували латинське lucifer, написавши його з великої Lucifer. Оригінальне гебрейське слово гейлель ніколи не використовували як ім'я Сатани. Крім цього вірша з Ісаї, більше воно ніде не вживається. Варто зазначити, що в Новому Завіті, який написаний грецькою, а не гебрейською, з досвітньою зіркою порівнюється Ісус Христос:

"Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засвідчити вам це у Церквах. Я корінь і рід Давидів, зоря ясна і досвітня!" (Об'явлення 22:16)

Сатурн названий зорею Кеван, якій ізраїльтяни поклонялися в пустелі: "Ви ж носили Саккута, свойого царя, та Кевана, свої виображення, зорю ваших богів, що собі поробили" (Амоса 5:26). Саккут — це шумерське божество, яке ототожнювали із Сатурном (інше ім'я — Нінурта). Кеван — у зороастрійських текстах назва того ж Сатурна. Давні сирійці та араби називали Сатурн Кайван. Аккадською мовою цю планету звали Каяман.

Що стосується інших планет, то Ґад і Мені в Ісаї 65:11 — це боги, які на небі представлені як Юпітер та Венера; Нево, або Набу, (Ісаї 46:1) — божество шумерського міста Борсіппа, на небозводі — Меркурій; Нереґал, або Нерґал, (2 Царів 17:30) — божество міста Кута, на небозводі — Марс.

Про існування решти планет Сонячної системи люди не знали аж до днів наукового прогресу. Уран був відкритий 1781-го року, Нептун — 1846-го, а карликова планета Плутон — 1930-го. Відповідно, в Біблії ці космічні об'єкти не згадані в жодній формі: чи то зірок, чи то божеств із ними пов'язаних.

Рекомендую також прочитати дотичну статтю про "військо небесне".

Перейти до наступної статті "Твердь у видінні Єзекіїля" або до попередньої.

Гравюра, датована 1475-м роком, на якій зображені: (згори вниз) Бог та ангели, твердь небесна, Сатурн, Юпітер, Марс, Сонце, Меркурій, Венера, Місяць, вогонь, повітря, земля і вода.